Україно, ти для мене - диво!
Виховну годину підготувала й провела вчителька 2 класу Коцуйська А.А.
Мета:стимулювати в учнів інтерес до історії України; формувати національну свідомість школярів; розвивати почуття відповідальності за долю своєї держави; виховувати почуття патріотизму та національної гідності.
Хід заняття
Клас святково прибраний в українському стилі. Звучить мелодія пісні «Україна» Т.Петриненка.
Пантелимонова Олена: В ряснім вишитті й золотому вінку,
Який блискотить між пшеничними хвилями,
Мар’янецька Аліна: Із сяйвом снігів на вершинах Карпат,
Із величчю гір, що піднялись в Криму,
Пантелимонова Олена: Із озером Світязь, із сивим Дніпром,
Мар’янецька Аліна: З церквами святими, з красою лісів
Пантелимонова Олена: Крокує до нас вона – земля наших пращурів.
Мар’янецька Аліна: А звуть її як?
Пантелимонова Олена: У к р а ї н а!
Входить із хлібом-сіллю дівчина- «Україна».
Дівчина – «Україна» (Котелевська О.): Доброго дня Вам, люди добрі! Рясно уквітчана, зеленню закосичена, я даю кожному з вас крила і наснагу, глибінь роздумів і силу звершень, бо ж я ваша ненька-Україна. Ім’я моє знають у будь-якому куточку світу. А чи знаєте ви, що з’явилось воно вперше в Іпатіївському літописі в 1187 році? В 16–17 століттях слово «Україна» означало південну окраїну Московської держави. Ох, і важко ж було мені! Хто тільки не топтав мої лани, не плюндрував мої поля.
Не рік, не два, а довгими віками
Підрубували корінь наш під нами,
Дітей моїх хотіли загубити,
Вони ж живі – і вічно будуть жити!
Сини і доньки, випоєні моїми цілющими соками, зрощені неймовірною силою моєю, випещені теплом мого серця, де ж ви рідненькі?
Лунає козацький марш. Входять хлопчик – «Акт проголошення незалежності України» та хлопчик-«Гімн».
Хлопчик (Пеньков С.)В історії становлення незалежності і соборності України,особливе місце займає день 22 січня 1919 року, коли Директорія УкраїнськоїНародної Республіки проголосила Злуку всіх українських земель в єдинуУкраїнську державу. Саме цей день з’єднання Західноукраїнської НародноїРеспубліки з Української Народною Республікою прийнято відзначати як свято– День незалежності і соборності України.
Сьогодні День Соборності України, свято рідного краю, свято нашої
держави. Ми пишаємося, що ми – українці, а наша Вітчизна – Україна, земля,
дорога та мила серцю кожного із нас.
Дівчина – «Україна» (Котелевська О.): Україна: Іди до мене, сину! Ти справді кардинально змінив моє життя, подарував надію на майбутнє.
Хлопчик-«Гімн» (Цвигуненко М.): А я – національний Гімн. Мої творці – М. Вербицький та П.Чубинський. Вслухайтесь тільки в мої слова!
Лунає Гімн України.
Вчитель: Чуєте? Це ж найвищий прояв волелюбних прагнень українського народу, його духовно-патріотичних устремлінь! Жодному творові української літератури не судилась така велична і трагічна доля. Велична, бо у цих словах втілена споконвічна мрія народу стати суверенним, здобути волю. Трагічна, бо понад століття гімн переслідували, вбивали, забороняли. Та як не силували, а я він живе, бо
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І докажем, що ми, браття, козацького роду!
Лунає козацький марш. Входить хлопчик-«Герб».
Хлопчик-«Герб» (Грибков А.): Наш Герб – тризуб,
Це воля, слава й сила.
Наш Герб – тризуб.
Недоля нас косила,
Та ми зросли, ми є,
Ми завжди будем
Добро і пісню
Несемо ми людям.
Вчитель: Державний герб вперше було схвалено 12 лютого 1918 р. Малою радою в Коростені, а 22 січня 1919 р. – в Києві. За часи радянської влади його забули. А відродився герб 19 лютогот1992 року як офіційна емблема України.
Звучить козацький марш. Входить хлопчик-Прапор.
Хлопчик-«Прапор» (Ярощук Денис): Прапор – це державний символ,
Він є в кожної держави,
Це всіх ознака сили;
Це для всіх ознака слави.
Синьо-жовтий прапор маєм:
Синє небо, жовте-жито
Прапор свій оберігаєм.
Дівчина – «Україна» (Котелевська О.): А я пам’ятаю, сину, отой трагічний березень 1919 р., коли тебе замінили на червоне полотнище аж на цілих 70 років і лише 28 червня 1996 р. о 9 годині 19 хвилин ти відродився.
Хлопчик-«Прапор» (Ярощук Денис) : Так, саме тоді було прийнято Конституцію, де записано: «Державний прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів»
Дівчина – «Україна» (Котелевська Ольга): Ой, діти мої, багато лиха випало на вашу долю! Та, дякуючи Богу, ми знову разом. Ну ж бо, кличте інших братів та сестер.
Звучить мелодія «Сопілка » М.Скорика.
«Українські рушники»(Пантелимонова О., Мар’янецька А.): Ми – українські вишиті рушники. Жодна оселя не обходилась без нас. Ось чому в народі говорили: «Хата без рушників – що сім’я без дітей!». Без нас, як без пісні, не обходилась жодна урочиста подія в родині. Ми – символ єдності сім’ї, любові до матері, символ працелюбності. Роздивіться нашу кольорову гаму! Зелені візерунки – це символ весни та оновлення, відтінки синього – колір неба і води, які дають силу та здоров’я, жовтий – це колір відродження, коричневий – знак землі, а червоні та чорні нитки у вишивці бабусиного рушника – то наша одвічна любов та журба.
Дівчата вишивають рушники та співають акапельно уривок пісні «Два кольори» О.Білаша..
Входять «Верба» та «Калина», сперечаючись між собою.
«Верба»: Я головна!
«Калина»: Ні, я!
«Верба»: Подумай тільки, як про мене писав Кобзар:
Зацвіла в долині червона калина,
Ніби засміялась дівчина-дитина.
Оспівували мою вроду й Іван Франко, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Ліна Костенко, бо я – це дивний божий дар, я – окраса рідної землі!
«Калина»: А я, сестро, тобі нічим не поступаюся. Згадай-но, як сказала про мене Л.Українка:
Мені здається часом, що верба,
Ота стара, сухенька – то матуся.
Вона мене за зиму прийняла
І порохом м’якеньким устеляла ложе.
А Борис Олійник так говорив про мене: «Рід наш – з кореня верби!» Україна: Годі сперечатися! Наш народ давно поставив крапку між вашими сварками, сказавши: « Без верби і калини нема України! »
Вчитель: бережіть, шануйте, любіть обереги, вивчайте традиції свого народу, адже ми – українці, пишаймося цим.
Дівчина – «Україна» (Котелевська О.): Ніби вся родина зібралась, та когось не вистачає…
«Калина» (Граті П.): Тож пісня не прийшла! Ох, як же я люблю українську пісню!
«Верба» (Гордієнко О.): Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах,
Мені здається, що збираю цілющі трави у лугах.
Входить дівчина – «Пісня», співаючи «Чорнобривці» В.Верменича
Дівчина – «Пісня» (Устенко М.): Я - пісня, а тому я – книга, бо розповідаю про традиції українців; я – історія, бо віддзеркалюю історію свого народу; я – молитва, бо роблю ваші душі чистішими, а помисли – світлішими. І коли ми всі разом, ми – одна родина.
Всі виконують пісню «Родина» О.Злотника.
Дівчина – «Україна» (Котелевська О.): Ось і зібралась вся рідня!І ви всі (показує на глядачів ) також мої діти. Ви – моє майбутнє! Тож своїми знаннями, працею, здобутками підносьте культуру свою! Будьте гідними своїх предків, любіть рідну землю так, як заповідав великий Тарас! Бережіть волю та незалежність нашу, поважайте свій народ! Шануйте себе і свою гідність!
Звучить мелодія пісні «Україна» Т.Петриненка..
Коментарi