Я - громадянин України
Виховну годину провела вихователь екіпажу "Хвиля"Остапенко Т.В.
Мета: розширити і поглибити поняття громадянськості; розвивати у дітей прагнення бути свідомими громадянами, патріотами України. Показати зв'язок «людина-родина, держава; роль держави у захисті прав дитини. Виховувати повагу до державних символів, до народних символів. Сприяти утвердженню розуміння вихованцями необхідності в повсякденному житті, застосовувати відповідальність за утвердження миру, злагоди між народами України.
«Вихованець стає громадянином лише тоді, - підкреслював В.Сухомлинський, - коли він живе долею Вітчизни»
Хід заняття
Тімошина Вероніка: Добрий день, дорогі друзі, шановні гості. Сьогодні ми зібралися у нашій гостині як одна родина, українська за походженням, за своїми звичаями, традиціями, які вироблялися протягом століть і освячені віками.
Сторожук Анастасія: Любимо ми свою неньку-Україну з її неозорими золотистими полями, синьоводними ріками, густими багатющими лісами, з працелюбним, життєлюбним народом, з її труднощами і болями.
Пеньков Станіслав: Україно! Ти для мене-диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Ради тебе перли в душі сію.
Ради тебе мислю і творю.
Тімошина Вероніка: Так звертався щиросердно до України В.Симоненко, так і ми відчуваємо цю любов у душах і серцях своїх.
Звучить пісня «Про Україну»
Сторожук Анастасія: Частиною великої Батьківщини є наша маленька батьківщина. Дніпро-Словута- окраса нашого краю.
Звучить пісня «Про Дніпро»
Тімошина Вероніка: Ми, народ, недарма називаємось українцями. Право на це ім’я виборювали наші дідусі і батьки, славні рицарі-запорожці в кровопролитих боях як зовнішніми так і внутрішніми ворогами. Вічною славою закарбовано їхні подвиги, їхні безсмертні імена в усьому світі.
Козацький танок
Сторожук Анастасія: Національною гордістю для нації,основою її культури є найбільший її скарб-мова, і силою відібрати її в людей чи в народу-все рівно, щоб відібрати усе минуле і сучасне, позбавити людину й народ найприроднішого життя. А зникли національні школи, наступною стала справжня історія. Вважалось нормальним, що одна із найбільших слов’янських мов із року в рік все більше занедбується, принижується.
Тімошина Вероніка:
Схаменіться, тату й мамо!
Попереду провалля без дна
Дитина, що крокує з вами,
Української мови не зна.
Тої мови, якої в колисці.
А тепер, мов красуню в намисті,
Ми на страту ведемо з-під вінця
Та невже ж нашу мову чудесну
Ми на лінощі зможем змінять.
Тімошина Вероніка: Отже, кожен із нас, шановні друзі, повинен усвідомити, як українець, свою відповідальність перед історією, свою причетність до відродження, збагачення української мови.
А для цього ви повинні оволодівати українською мовою, ви повинні стати гідними синами й дочками тих, хто в найближчих випробуваннях зберіг мову і передав її Вам. Ви повинні стати громадянами України.
Сторожук Анастасія: Святою для кожної людини є земля, де вона зробила перший крок, вимовила перше слово, почула мамину пісню,пішла стежиною до школи.
Тімошин Марко:
Що таке Батьківщина?
Під віконцем калина,
Тиха казка бабусі,
Ніжна пісня матусі,
Дужі руки у тата,
Під тополями хата,
Під вербою криниця,
В чистім полі пшениця
Серед лугу лелека,
І діброва далека,
І веселка над лісом,
І стрілений обеліск
Тімошина Вероніка: Сьогодні ми відправимося у незвичну подорож. Це буде історична подорож в громадянство України, зробити її цікавою допоможе машина часу.
Сторожук Анастасія: Шановні друзі, я запрошую вас до подорожі на машині часу.
Ведуча: Україна - це герб,
Україна – це прапор
Україна – це гімн.
Бути громадянами України це справа кожного українця, це ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави.
Тімошина Вероніка: Шлях державних символів був дуже довгим, губиться він у сивій давнині.
Сторожук Анастасія: Що ж об’єднує окремих людей, усіх нас в один народ, в одну націю? Звичайно це звичаї, обряди – найміцніші елементи, які вироблялися протягом довгого життя і розвитку народу.
Тімошина Вероніка: Такий уже наш народ, з яким поряд і сміх, і сльози. Можливо, саме завдяки сміху, доброзичливому гумору, нам, українцям, нам громадянам України, легше було перемогти різні випробування, тяготи життя, труднощі. Ось хоч би гумореска дивна про сучасну любов.
Гумореска
Пам’ятаю: на побачення щодня коханий мій Гришка із сусіднього села ішов до мене пішки. А коли я вже почала його любити, на побачення. Грицько перестав ходити. Хоч і ходить кавалер, я до цього звикла: він щовечора тепер їздить мотоциклом.
- А мені казала мати, як колись кохались,як на вулиці із татком цілу ніч стояли. А тепер не ті часи! Як прийде Микола, він на вулиці зі мною не стоїть ніколи. Він зі мною не стоїть – соромно признатись. Скрізь електрика горить, ніяк цілуватись.
- А весілля буду в нас, - сказав мені Ваня.
- Я запрошу баяніста грати не баяні.А я милому кажу: «Ти, Ванюша, п’яний. Та на біса нам здалися різні там бояни? Хто почує той боян, як почнеш гуляти? Духовний оркестр нам буде на весіллі грати. І вийшло по-моєму: три дні грав оркестр.
Пісня «А мій милий вареників хоче»
Сторожук Анастасія: Чи знаєте ви, шановні друзі, що дорогим оберегом для українця є його дім, біла хата, біла сорочка, біла свита.
Це становило національну прикмету українця.
Хата, як і людина, вміє плакати і сміятися, вона може бути сумна і горда від того, яка родина мешкає в ній.
Покидали хату вимушено через страшні трагедії віку, покидали просто так.
Кушнір Діана:
Залишались хати, наче вдови.
Хмара болю над світом пройшла.
І чорніють без смутку підкови.
На безлюдних порогах села.
Дичавіють любисток і м’ята.
І давно не димлять намети.
Про весілля, хрестини, обжинки
Треба хаті повік забувань.
Лиш застиглий пучок материнки
Під вікном буде вітер гойдать.
Тімошина Вероніка: Прекрасним оберегом була у дворі біля кожної хати криниця, будівництво якої супроводжувалось піснею «Ой у полі криниченька»
Сторожук Анастасія: А тепер згадаємо про довічний символ України.
Сторожук Олександра:
Червоні кетяги калини
Горять огнями усіма…
Без калини нема України
Без народу країни нема
Тімошина Вероніка: Калина - довічний символ України. Чому саме калина стала довічним символом України.
Сторожук Анастасія: Коли вродливийзеленокучеревий травень, скупаний у білому шумовинні весняного цвіту закінчує господарювати на землі і збирається передавати естафету рум’яному червню, саме тоді рясно зацвітає одна із найулюбленіших рослин нашого народу – калина.
Тімошина Вероніка: Кущі калини зацвітають на початку літа, вкривається безліччю ніжних білих суцвіть. І стоять собі серед свіжої зелені, наче молоді юні наречені в білосніжних сукнях. Недаремно нам безсмертний Кобзар Т.Г.Шевченко писав:
Зацвіла в долині червона калина
Ніби засміялась дівчина-дитина
Сторожук Анастасія: Завдяки такому рясному буйноцвіттю, калина стала в народі символом дівочої вроди і краси.
Пеньков Анатолій:
Червона калинонька
Віконце заступила,
Вийшла Наталка з хати,
Та й стала дивувати,
Стала цвіт-калину ламати
Й до лелеченька прикладати.
Тімошина Вероніка: А зараз послухайте легенду про походження калини. Є багато легенд, а ось одна із них.
Колись на Україну напали турки і татари усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон. І ось одного разу хотіли забрати в полон першу красуню села. Але дівчина почала плакати і була б утекла, та на лихо зачепилась за дерево своїм червоним намистом. Намисто розірвалося, посипалось по землі червоні намистинки. Забрали вороги красуню і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли, а з них вийшли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу і росте на землі цей чудовий кущ.
Сторожук Анастасія: А ось інша легенда про походження калини. Утік козак із своєю милою, та ніде не міг звінчатися і обернувся тереном у полі, а дівчина – калиною.
Тімошина Вероніка:
Вийшла синова мати.
Того терна рвати,
Дівчина-мати
Калини ламати
Це ж не терночок,
Це ж мій синочок,
Це ж не калина,
Це ж моя дитина.
Пісня про калину
Сторожук Анастасія: Український народ самий працьовитий в світі тому, як свідчить легенда, що Бог дав ці землі йому.
Пісня «Той орав мужик край дороги»
Кушнір Діана:
Якось засяють шляхи золоті
За небокраї в безмежні долини.
В душу впаде, наче вперше в житті
Ти народився на Україні!
Сторожук Олександра:
Аж збрехнеться душа молода
Колір тужовий рвонеш в нетерпінні,
Груди наповнить польоту жага:
Ти народився на Україні!
Тімошина Вероніка: Закон «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 року зазначає, що право на громадянство є одним із найголовніших прав людини. Отже сьогодні ми подамо нашим вихованцям на громадянство України.
Сторожук Анастасія:
Нехай цей день, як особлива дата
Вам стане провідною зіркою в житті,
І кожен рік плекайте у душі це свято,
Хай рушником вам станеться путі
(Розстеляється рушник, вихованці одержують «Посвідчення громадянина України)
Тімошина Вероніка:Одержуючи посвідчення громадянина України, я урочисто обіцяю тобі, Батьківщино, носити це з честю й гідністю. Своєю сумлінною працею примножувати твою славу, багатство, самостійність і незалежність. Понад усе цінувати працьовитість, відданість добрій справі, чесність, патріотизм і справедливість.
Сторожук Анастасія: Урочисто обіцяю поважати свою державу, дотримуватися законів, Конституції України, берегти і збагачувати культуру свого народу, бути вірним заповітом славетних синів України. Обіцяю!
Пеньков Анатолій:
Не зміряти й віками
Вроду твою журавлину,
Не завіяти навіть снігами
Мову твою тополину.
Ярощук Денис:
Під небом твоїм
Калинові пливуть острови,
У зелених вітрилах.
Вишневі гудуть заметілі.
Кушнір Діана:
Я – промінь живий
В твоїм сонячнім тлі!
З твого цвіту і грону
Я на світ народивсь, Україно.
Тімошина Вероніка: ось і добігла до кінця наша урочистість. Бажаємо вам усього найкращого, бути завжди патріотами своєї рідної Батьківщини.
Всі діти виконують танок під мелодію пісні Н.Бучинської «Україна»
Коментарi