Повернутися до звичайного режиму

Я - громадянин України

Виховну годину провела вихователь екіпажу "Хвиля"Остапенко Т.В.

Мета: розширити і поглибити поняття громадянськості; розвивати у дітей прагнення бути свідомими громадянами, патріотами України. Показати зв'язок «людина-родина, держава; роль держави у захисті прав дитини. Виховувати повагу до державних символів, до народних символів. Сприяти утвердженню розуміння вихованцями необхідності в повсякденному житті, застосовувати відповідальність за утвердження миру, злагоди між народами України.

«Вихованець стає громадянином лише тоді, - підкреслював В.Сухомлинський, - коли він живе долею Вітчизни»

Хід заняття

Тімошина Вероніка: Добрий день, дорогі друзі, шановні гості. Сьогодні ми зібралися у нашій гостині як одна родина, українська за походженням, за своїми звичаями, традиціями, які вироблялися протягом століть і освячені віками.

Сторожук Анастасія: Любимо ми свою неньку-Україну з її неозорими золотистими полями, синьоводними ріками, густими багатющими лісами, з працелюбним, життєлюбним народом, з її труднощами і болями.

Пеньков Станіслав: Україно! Ти для мене-диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію.

Ради тебе мислю і творю.

Тімошина Вероніка: Так звертався щиросердно до України В.Симоненко, так і ми відчуваємо цю любов у душах і серцях своїх.

Звучить пісня «Про Україну»

Сторожук Анастасія: Частиною великої Батьківщини є наша маленька батьківщина. Дніпро-Словута- окраса нашого краю.

Звучить пісня «Про Дніпро»

Тімошина Вероніка: Ми, народ, недарма називаємось українцями. Право на це ім’я виборювали наші дідусі і батьки, славні рицарі-запорожці в кровопролитих боях як зовнішніми так і внутрішніми ворогами. Вічною славою закарбовано їхні подвиги, їхні безсмертні імена в усьому світі.

Козацький танок

Сторожук Анастасія: Національною гордістю для нації,основою її культури є найбільший її скарб-мова, і силою відібрати її в людей чи в народу-все рівно, щоб відібрати усе минуле і сучасне, позбавити людину й народ найприроднішого життя. А зникли національні школи, наступною стала справжня історія. Вважалось нормальним, що одна із найбільших слов’янських мов із року в рік все більше занедбується, принижується.

Тімошина Вероніка:

Схаменіться, тату й мамо!

Попереду провалля без дна

Дитина, що крокує з вами,

Української мови не зна.

Тої мови, якої в колисці.

А тепер, мов красуню в намисті,

Ми на страту ведемо з-під вінця

Та невже ж нашу мову чудесну

Ми на лінощі зможем змінять.

Тімошина Вероніка: Отже, кожен із нас, шановні друзі, повинен усвідомити, як українець, свою відповідальність перед історією, свою причетність до відродження, збагачення української мови.

А для цього ви повинні оволодівати українською мовою, ви повинні стати гідними синами й дочками тих, хто в найближчих випробуваннях зберіг мову і передав її Вам. Ви повинні стати громадянами України.

Сторожук Анастасія: Святою для кожної людини є земля, де вона зробила перший крок, вимовила перше слово, почула мамину пісню,пішла стежиною до школи.

Тімошин Марко:

Що таке Батьківщина?

Під віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата,

Під тополями хата,

Під вербою криниця,

В чистім полі пшениця

Серед лугу лелека,

І діброва далека,

І веселка над лісом,

І стрілений обеліск

Тімошина Вероніка: Сьогодні ми відправимося у незвичну подорож. Це буде історична подорож в громадянство України, зробити її цікавою допоможе машина часу.

Сторожук Анастасія: Шановні друзі, я запрошую вас до подорожі на машині часу.

Ведуча: Україна - це герб,

Україна – це прапор

Україна – це гімн.

Бути громадянами України це справа кожного українця, це ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави.

Тімошина Вероніка: Шлях державних символів був дуже довгим, губиться він у сивій давнині.

Сторожук Анастасія: Що ж об’єднує окремих людей, усіх нас в один народ, в одну націю? Звичайно це звичаї, обряди – найміцніші елементи, які вироблялися протягом довгого життя і розвитку народу.

Тімошина Вероніка: Такий уже наш народ, з яким поряд і сміх, і сльози. Можливо, саме завдяки сміху, доброзичливому гумору, нам, українцям, нам громадянам України, легше було перемогти різні випробування, тяготи життя, труднощі. Ось хоч би гумореска дивна про сучасну любов.

Гумореска

Пам’ятаю: на побачення щодня коханий мій Гришка із сусіднього села ішов до мене пішки. А коли я вже почала його любити, на побачення. Грицько перестав ходити. Хоч і ходить кавалер, я до цього звикла: він щовечора тепер їздить мотоциклом.

- А мені казала мати, як колись кохались,як на вулиці із татком цілу ніч стояли. А тепер не ті часи! Як прийде Микола, він на вулиці зі мною не стоїть ніколи. Він зі мною не стоїть – соромно признатись. Скрізь електрика горить, ніяк цілуватись.

- А весілля буду в нас, - сказав мені Ваня.

- Я запрошу баяніста грати не баяні.А я милому кажу: «Ти, Ванюша, п’яний. Та на біса нам здалися різні там бояни? Хто почує той боян, як почнеш гуляти? Духовний оркестр нам буде на весіллі грати. І вийшло по-моєму: три дні грав оркестр.

Пісня «А мій милий вареників хоче»

Сторожук Анастасія: Чи знаєте ви, шановні друзі, що дорогим оберегом для українця є його дім, біла хата, біла сорочка, біла свита.

Це становило національну прикмету українця.

Хата, як і людина, вміє плакати і сміятися, вона може бути сумна і горда від того, яка родина мешкає в ній.

Покидали хату вимушено через страшні трагедії віку, покидали просто так.

Кушнір Діана:

Залишались хати, наче вдови.

Хмара болю над світом пройшла.

І чорніють без смутку підкови.

На безлюдних порогах села.

Дичавіють любисток і м’ята.

І давно не димлять намети.

Про весілля, хрестини, обжинки

Треба хаті повік забувань.

Лиш застиглий пучок материнки

Під вікном буде вітер гойдать.

Тімошина Вероніка: Прекрасним оберегом була у дворі біля кожної хати криниця, будівництво якої супроводжувалось піснею «Ой у полі криниченька»

Сторожук Анастасія: А тепер згадаємо про довічний символ України.

Сторожук Олександра:

Червоні кетяги калини

Горять огнями усіма…

Без калини нема України

Без народу країни нема

Тімошина Вероніка: Калина - довічний символ України. Чому саме калина стала довічним символом України.

Сторожук Анастасія: Коли вродливийзеленокучеревий травень, скупаний у білому шумовинні весняного цвіту закінчує господарювати на землі і збирається передавати естафету рум’яному червню, саме тоді рясно зацвітає одна із найулюбленіших рослин нашого народу – калина.

Тімошина Вероніка: Кущі калини зацвітають на початку літа, вкривається безліччю ніжних білих суцвіть. І стоять собі серед свіжої зелені, наче молоді юні наречені в білосніжних сукнях. Недаремно нам безсмертний Кобзар Т.Г.Шевченко писав:

Зацвіла в долині червона калина

Ніби засміялась дівчина-дитина

Сторожук Анастасія: Завдяки такому рясному буйноцвіттю, калина стала в народі символом дівочої вроди і краси.

Пеньков Анатолій:

Червона калинонька

Віконце заступила,

Вийшла Наталка з хати,

Та й стала дивувати,

Стала цвіт-калину ламати

Й до лелеченька прикладати.

Тімошина Вероніка: А зараз послухайте легенду про походження калини. Є багато легенд, а ось одна із них.

Колись на Україну напали турки і татари усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали в полон. І ось одного разу хотіли забрати в полон першу красуню села. Але дівчина почала плакати і була б утекла, та на лихо зачепилась за дерево своїм червоним намистом. Намисто розірвалося, посипалось по землі червоні намистинки. Забрали вороги красуню і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли, а з них вийшли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу і росте на землі цей чудовий кущ.

Сторожук Анастасія: А ось інша легенда про походження калини. Утік козак із своєю милою, та ніде не міг звінчатися і обернувся тереном у полі, а дівчина – калиною.

Тімошина Вероніка:

Вийшла синова мати.

Того терна рвати,

Дівчина-мати

Калини ламати

Це ж не терночок,

Це ж мій синочок,

Це ж не калина,

Це ж моя дитина.

Пісня про калину

Сторожук Анастасія: Український народ самий працьовитий в світі тому, як свідчить легенда, що Бог дав ці землі йому.

Пісня «Той орав мужик край дороги»

Кушнір Діана:

Якось засяють шляхи золоті

За небокраї в безмежні долини.

В душу впаде, наче вперше в житті

Ти народився на Україні!

Сторожук Олександра:

Аж збрехнеться душа молода

Колір тужовий рвонеш в нетерпінні,

Груди наповнить польоту жага:

Ти народився на Україні!

Тімошина Вероніка: Закон «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 року зазначає, що право на громадянство є одним із найголовніших прав людини. Отже сьогодні ми подамо нашим вихованцям на громадянство України.

Сторожук Анастасія:

Нехай цей день, як особлива дата

Вам стане провідною зіркою в житті,

І кожен рік плекайте у душі це свято,

Хай рушником вам станеться путі

(Розстеляється рушник, вихованці одержують «Посвідчення громадянина України)

Тімошина Вероніка:Одержуючи посвідчення громадянина України, я урочисто обіцяю тобі, Батьківщино, носити це з честю й гідністю. Своєю сумлінною працею примножувати твою славу, багатство, самостійність і незалежність. Понад усе цінувати працьовитість, відданість добрій справі, чесність, патріотизм і справедливість.

Сторожук Анастасія: Урочисто обіцяю поважати свою державу, дотримуватися законів, Конституції України, берегти і збагачувати культуру свого народу, бути вірним заповітом славетних синів України. Обіцяю!

Пеньков Анатолій:

Не зміряти й віками

Вроду твою журавлину,

Не завіяти навіть снігами

Мову твою тополину.

Ярощук Денис:

Під небом твоїм

Калинові пливуть острови,

У зелених вітрилах.

Вишневі гудуть заметілі.

Кушнір Діана:

Я – промінь живий

В твоїм сонячнім тлі!

З твого цвіту і грону

Я на світ народивсь, Україно.

Тімошина Вероніка: ось і добігла до кінця наша урочистість. Бажаємо вам усього найкращого, бути завжди патріотами своєї рідної Батьківщини.

Всі діти виконують танок під мелодію пісні Н.Бучинської «Україна»

Кiлькiсть переглядiв: 0

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.