“Уклін та шана Кобзарю"

Виховний захід підготувала й провела вчитель української мови й літератури Добрєва С.О.

Мета:виховувати в учнів любов і шану до геніального сина України, розвивати інтерес до життя і творчості народного поета.

Обладнання:програвач, книжковий стелаж.

Епіграф:

"Немає в світі поета,

який стільки важив би в житті

свого народу, як Шевченко".

М. Рильський

ХІД ВИХОВНОГО ЗАХОДУ

І. Організаційний момент.

ІІ.Оголошення мети і теми.

ІІІ.Слово вчителя.Усний журнал.

ІV.1 сторінка журналу "Cторінки збіографії".

V. 2 Сторінка журналу "Кобзар".

VІ 3 Сторінка журналу "Т. Шевченко-художник".

VII. 4 Сторінка журналу “Музи генія. Інтимна лірика Тараса Шевченка”

(cценка)

VIII. 5 Сторінка журналу"Пісні, складені на слова Т.Г. Шевченка".

IX. 6 Сторінка журналу "Мине забудемтебе, Тарасе".

УСНИЙ ЖУРНАЛ

Учитель.

Сьогодні наш виховний захід ми проведемо у формі усного журналу, гортатимемо з вами сторінки, які розкривають життєвий і творчий шлях Т.Г.Шевченка, великого українського поета.

Шевченко як людина Божа, з божим талантом слова і пензля офірував своє життя усім стражденним, але не зломленим. Як людина земна Тарас Шевченко страждав і радів, любив и ненавидів, мав друзів, але й знав, що таке гіркота і розпач самотини... Це ім’я стало символом нашого народу.

1 СТОРІНКА ЖУРНАЛУ

"СТОРІНКИ З БІОГРАФІЇ".

Учитель.Життя нашого поета таке дивне, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда.

Тяжке життя, переслідування, заслання далися взнаки. Здоров'я його було підірване. Боровся з недугою три роки. Помер у Петербурзі 10 березня 1861 року. Згодом Його тіло перевезли в Україну і поховали на Чернечій горі біля міста Канева над Дніпром.

* Із 47 прожитих років йому довелось бути; 24 роки кріпаком, 10 років у неволі, 3,5 роки під наглядом поліції. І тільки 9 років вільною людиною.

* У цьому році минає 201 рік з дня народження славетного сина України Тараса Григоровича Шевченка. Народ пам'ятає про свого Кобзаря, вшановує його пам'ять.

Учениця декламує вірш “Мені однаково…”(Сергєєва Зоя)

Ведучий.Т.Г. Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії(нині Черкаська область).Батько – Григорій Іванович (1781-1825) – родом з Кирилівки; мати – Катерина Якимівна Бойко (1783-1823) – з Моринців. Обоє були кріпаками пана Енгельгардта.

Ведучий.Перші роки після одруження молоді Шевченки жили в с. Кирилівці в хаті діда Івана (1742-1849). Тут народилася старша сестра Тараса, його ніжна нянька Катерина. Родина Шевченків була велика. Тут народилася Марія, але через два роки померла.

Ведучий.Вхаті діда Івана жило тринадцятеро душ.

У 1810 році сім'я переїжджає у Моринці. Тут народився старший брат Тараса – Микита (1811-70-ті рр.). Потім народився Тарас.

У старій хатині, В кріпака колись,

В тихий день весняний Хлопчик народивсь.

У тяжкій неволі Ріс малий Тарас,

Він не вчився в школі, Він ягнята пас.

Ведучий.Наприкінці1815 року Шевченки змушені були повернутися до Кирилівки в хату діда Івана. Згодом вони купили хату у селянина Тетерюка і там оселилися. У хаті народилися Ярина, Марія, Йосип.

Знесилені тяжкою працею на панщині, кріпаки вмирали рано. 20 серпня 1823 році, коли Тарасові було 9 років, померла його мати.

Лишившись з малими дітьми (Катерина вже вийшла заміж), батько змушений був одружитися вдруге. Він взяв удову Оксану Терещенко, в якої було своїх троє дітей. Незабаром, коли Тарасові ледве сповнилося 11 років, 21 березня 1825 року помер батько.

Тяжкою тоді була доля сиріт. Тому такими безрадісними були спогади поета про своє дитинство.

Учні читають вірші "Мені тринадцятий минало" (Качмар Вододимир),"І золотої й дорогої"

Ведучий.Деякий час Тарас служив у священика Григорія Кошиці, жив у брата Микити, допомагаючи йому господарювати. З раннього дитинства у Тараса особливо була помітна пристрасть до малювання: де тільки можна було: на стінах, дверях, воротах, Шевченко постійно малював вугіллям або крейдою. Нарешті він зробив останню спробу знайти вчителю малювання в околишніх селах. Тарас пішов у село Хлипнівка, до відомого в околиці маляра. Прожив він там два тижні. Маляр упевнився, що в його учня є хист, погоджувався й вчити його, але зажадав від нього дозволу поміщика. Тарасові тоді сповнювалося 14 років, і маляра могли обвинуватити в перетримуванні кріпака. Довелось Тарасові йти до Вільшаної просити дозволу.

Ведучий.Саме в цей час набирали молодих хлопців для молодого пана, тому замість дозволу Тарас залишився при дворі. Спочатку його послали на кухню кухарчуком, звідки Тарас тікав у бур'яни й малював. Згодом його взяли у козачки в панські покої. Побачивши, що Тарас гарно малює, пан узяв його до себе як кімнатного живописця.

Ведучий.Далі життя Шевченка стало ще важчим. За виступи проти царя, його арештували і заслали на 10 років у солдати. Поетові заборонили навіть писати і малювати, але він потайки писав у так званих "захалявних книжечках". Там, у далекому засланні, насильно відірваний від рідної України, він часто у віршах згадував своє безрадісне дитинство, життя кріпаків. Одним з таких є вірш "Якби ви знали, паничі".

Учень читає вірш"Якби ви знали, паничі"(Качмар Володимир)

Ведучий.Вербову гілочку, як символ рідної України, повіз Тарас Шевченко із собою на заслання. Він підібрав вербову палицю і згодом посадив цю гілочку у казахській пустелі ще в 1850 р. Виросло велике дерево, яке люди назвали вербою Тараса. А потім ще 200 вербинок виростив поет із її гілочок.

Вербовий гай у засланні нагадував Т. Шевченку рідну Україну. А щоб поливати гай, він ще й криницю викопав. Я думаю, що рясна верба схожа на поетичну душу нашого Кобзаря.

Учитель.Помер Шевченко не в Україні, але похований він, як і заповів, у Каневі, на високій горі, яка відтоді називається Тарасовою.

2 СТОРІНКА ЖУРНАЛУ

"КОБЗАР".

Учитель. Книгу "Кобзар" український народ поставив на першому місці серед духовних скарбів. Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складались на тернистих дорогах поетового життя, писались то в мандрах, то в казематах, мережились при світлі білих ночей Півночі і в пісках закаспійських пустель, під самотнім сонцем вигнання. "Кобзар" належить до найволелюбніших книг усіх часів, він наскрізь сповнений прагненням волі. Поезії "Кобзаря" пронизані вірою в незнищенність людини, вірою в те, що людина ніколи не змириться з неволею. Кожен, хто відкриє томик "Кобзаря", відчує, що книгу цю написала людина, яка вистраждала свої відкриття, яка по крутизнах життя піднеслась до вершин мудрості. "Кобзар" – книга невичерпна, книга на віки.

Учениця декламує вірш В. Окомаровського "Над Кобзарем"(Конюченко Юлія)

Тихо надворі. Ні вітру, ні хмар.

Ані шелесне верба височенька.

Наша Оленка відкрила "Кобзар",

Вголос читає Тараса Шевченка.

Ген за рікою синіє гора,

В небі веселка розквітла казково.

Ніжно вплітається в гомін Дніпра

Ніжне і щире Шевченкове слово.

Вчитель.Поетична спадщина Шевченка налічує понад 240 творів. Однак він відомий світу і як художник.

3 СТОРІНКА ЖУРНАЛУ

"Т. ШЕВЧЕНКО-ХУДОЖНИК".

Учитель.Мистецька спадщина Т. Г. Шевченка налічує близько 1200 робіт –олійних картин, акварелей, офортів, малюнків.

Презентація картин Т. Шевченка "Катерина", "Тополя", "Пожежа в степу", "Вдовина хата на Україні", "Автопортрет" та інших.

Творчість Шевченка-художника посідає особливе місце в розвитку українського образотворчого мистецтва.

Художню освіту Т. Шевченко здобув у Петербурзькій Академії мистецтв. Вчителем Шевченка був видатний художник К. Брюллов.

У 1840 р. він створив написаний олійними фарбами "Автопортрет". З "Автопортрета" Шевченко постає схвильованим, готовим до борні. Рішучий поворот голови, проникливий погляд очей, високе чоло, осяяне світлою думкою.

У 1842 р. Шевченко створив картину "Катерина". У ній з великою силою правди розкрив трагедію поневоленої жінки. Погожий літній день, спокійний краєвид з вітряком, святкове вбрання Катерини – і раптом цей сумний-сумний вираз її юного обличчя, похилена голова. Полотно "Катерина" свідчило про те, що Шевченко засуджував тяжке становище жінки в тогочасних умовах.

4 СТОРІНКА ЖУРНАЛУ

“Музи генія. Інтимна лірика Тараса Шевченка”

Учитель.Про кохання Тараса Шевченка написано численні спогади, наукові дослідження, романи, поеми... Але, певна річ, далеко не все сказано, У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Отже,наступна сторінка нашого журналу "Музи генія" - розповідь про кохання Шевченка, і його інтимна лірика допоможе нам глибше розкрити сутність Поета.

Учень:

Далека і гірка була Тарасова любов,

Одвічні протилежності в житті,

Кружила заметіль навколо доль,

Заплуталось кохання в крижаній імлі,

Але серед снігів, снігів, снігів

шлау мрії ти, зоря весни.

Учитель: Вперше незбагненні почуття пробудила в хлоп'ячій незахищеній душі сусідська дівчина Оксана Коваленко.

Виконавець ролі Тараса Шевченка (виходить до столу, на якому стоїть підсвічник. Запалює свічку, читає на фоні музики Й.-С. Баха):

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились,

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали

А ми малими розійшлись,

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило всюди.

Учитель:Інтимна лірика не буває безіменною. Звернемося до біографії Поета. Навчаючись в академії, вже прославленим автором "Кобзаря" і портретистом їде Шевченко в рідну Україну. Тут 29 червня 1843 року Шевченко зустрів на балу Ганну Закревську. В цій жінці Тарас побачив втілення омріяного образу. До цього він зовсім не думав про шлюб. А після, як реакція на його безнадійність, з'являється в поета те характерне для нього і вже незмінне упродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переростає в гостру душевну потребу. Отже, Ганна Закревська. Та, що, на жаль, була дружиною іншого. (Входить виконавиця ролі Г. Закревської, одягнена в плаття тієї епохи чи, хоча б, у розкішному намисті, з накинутою на плечі шаллю. Поправляє на дошці свій портрет, намальований Шевченком. Звучить "Місячна соната" Л.ванБетховена).

Закревська: (Пантелимонова Олена) Перед моїм портретом зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка, бо мої очі невідступне переслідують їх. Для мене зустріч з Тарасом була щасливою, прозорою миттю. Він так красиво і ніжно виявляв свої почуття, що не міг не відчувати на собі мій уважний погляд чорно-синіх (так, саме таких) великих, виразних, ніжно-молитовних очей. Шевченко якимось невблаганно-тривожним поглядом пристрасно дивився в мої очі, ніби казав: "У чергуванні світла і тіней - краса життя". (Входить Шевченко).

Закревська:(Пантелимонова Олена) Шевченко не любив друкувати на віршах посвят жінкам. Таких посвят є лише декілька. Вірш "Якби зустрілися ми знову", всупереч звичайній стриманості поета, адресований конкретній особі, схованій під двома літерами Г. З. Отож, Ганні Закревській, тобто мені. (Шевченко і Закревська стають поруч, але обернені спинами одне до одного, наче якась перешкода не дає їм бути разом. Читають Шевченка на фоні музики

Шевченко (Сергєєв Антон): Якби зустрілися ми знову,

чи ти злякалася б, чи ні?

Якеєтихеєти слово

Тоді б промовила мені?

Закревська: (Пантелимонова Олена)

Ніякого. І не пізнала б.

А може б, потім нагадала,

Сказавши : "Снилося дурній..."

Шевченко:(Сергєєв Антон)

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Закревська: (Пантелимонова Олена)

Якби побачив, нагадав

Веселеєтамолодеє,

Колишнє лишенько лихе.

Шевченко: :(Сергєєв Антон)

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєєсвятеєдиво!

(Музика стихає. Шевченко і Закревська виходять).

Учитель: А ми йдемо далі шляхами Кобзаря. Доля готувала йому нову зустріч з жінкою, якій у листопаді 1843 Шевченко адресує такі рядки:

“О добрий ангел! Молюсь й плачу перед тобою.Ты утвердила во мне веру в существование святых на земле.” Ця жінка - княжна Варвара Миколаївна Рєпніна. Їй було 35, коли вона познайомилась з 29-літнім Шевченком.Яготинськакрасуня, розумниця з широким світоглядом, що жила молитвами і пристрастями. Нещаслива в особистому житті, прекрасна і добра душа, овіяна серпанком великої поезії, - такою була нова знайома Шевченка, яку він зустрів в Яготині, і яка одразу ж палко покохала поета.

Учень декламує вірш “Тризна”(Конюченко Юлія)

(Під звуки вальсу входить виконавиця ролі В. Рєпніної, підходить до свого портрета, пильно придивляється, далі йде до столу, запалює свічку, пише, замислюється. Відтворити тогочасну епоху допоможуть елементи костюма Рєпніної: строге довге плаття, комірець з мережива, зачіска, та реквізит - чорнильниця, перо).

Репніна:(Сторожук Анастасія) Я чекала його любові, виглядала її, що ось завтра, ось-ось він прийде і скаже все-все... Я була слабкою жінкою, яка так хотіла любові, а він ... Він іноді відповідав мені теплим почуттям, але пристрасним - ніколи. (Княжна знову бере перо, пише).

Учитель: Поет замкнувся в собі й мовчав. Сповідь княжни його збентежила. Він щиро оточив її німбом святості, готовий був молитися на неї, на цю дивну аристократку, що в її душі відкрив стільки краси... Його почуття не було тим, чим було почуття княжни до нього"

Учитель: З листа княгині Рєпніної до ШарляЕйнара.

Рєпніна (читає): (Сторожук Анастасія)

Шевченко здався мені простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю людиною. Моє обличчя було мокре від сліз і це було щастям... Це була м'яка, чаруюча, захоплююча музика... Полум'я неповторних настроїв тривожили душу мою.

В день і час його від'їзду я зі сльозами кинулася йому на шию, перехрестила чоло й він вибіг із кімнати. Капніст переконаний, що я кохаю його, й що я втратила голову. Я ж дуже прив'язана до нього й не перечу, що коли б я бачила з його боку кохання, я, може, відповіла б йому пристрастю. (Складає листа, вкладає в конверт, продовжує):

Вернути б час, і я - Варвара,

Сумна, задумана княжна,

Я б утекла з Яготина

Аж за Урал, де, наче хмара,

Пісок підводивсь над тобою,

Де цар кривавою рукою

Вершивбезбожніїділа.

Я б у задушливу казарму

Як вірна подруга, прийшла...

Твоєю стала б я сестрою,

І в Придніпровський рідний край

Листи б од тебе одсилала,

Я б берегла твої пісні...

Щоб чорний вітерКос-Аралу

Не спопеляв даремно дні.

(Виходить).

Учитель: Після смерті поета, вже 60-літньою, Варвара Миколаївна не соромилася відкидати сніг перед своїм московським будинком. Ще й тоді нею, чарівною, граційною, з німбом легенд над шляхетною голівкою, милувалися постарілі кавалери.

Узимку 1854-1855 р. Шевченкові знов блиснула зірка кохання й закотилася. Йдеться про дружину коменданта Новопетровськоїфортеці, матір трьох дітей АгатуУскову. Поет захопився нею безтямно, відчайдушно. А скільки і яких високих мрій було виткано в душі! АгатаУсковадовго здавалася йому вершиною досконалості.

(Входить виконавиця ролі АгатиУскової. Зупиняється поглядом на своєму портреті.)

Ускова(стримано, дещо надмірно):(Зозуля Сніжана) Шевченко мав приємний голос, говорив гарно, плавно, особливо дуже добре читав уголос. Тарас був у нас, як у рідній сім'ї, всі його дуже любили. Наше товариство відзначало, що в моєму портреті Шевченко благородно використав божественнірембрандтівськісвітлотіні, передав в очах ніжність і материнство і просто опоетизував мене. А розчарування? Так, воно було ...А як він любив прості польові квіти! (Бере зі столу ромашки, пригортає, їх виходить).

Учитель: А розчарування відбилося, зокрема, в прозових творах Шевченка. Агафія в "Матросе,илиПрогулкесудовольствиеми не безморали" і АгафіяЄмельянівнав "Художнике" - це вона, АгатаУскова.

(Починає звучати музика).

Вирвавшись із осоружної фортеці, поет мріє якомога швидше потрапити до Петербурга. Та доля на цілих п'ять місяців міцно пов'язує його з Нижнім Новгородом. Там Шевченко освідчується в коханні 15-річній актрисі Катерині Піуновій, незважаючи на 28 років різниці між ними. Що це було? Мана, сп'яніння від волі, політ у прірву юності і краси? Ні, Боже наслання, яке спізнають лише генії - сини Всесвіту, обранці вічності. Так уже судилося, що невеличка, гінка, кучерява Катерина (яке символічне для поета ім'я!) була фатально схожа на першу, свячену, осяяну дитинством, кохану Оксану.

(Входить виконавиця роліПіунової. На хвилинку зупиняється біля свого портрета).

Піунова:(Конюченко Юлія) У Нижньому Новгороді під час спектаклю до мене підійшов Тарас Шевченко, посміхнувся і тихо промовив: "Вами, Катерино Борисівно, я любуюсь, коли бачу вас на сцені".

Тарас Григорович познайомився з моїми батьками, став приходити до нас. Я горіла нетерпінням бачити його, без нього дні ставали мукою... В один з візитів Тарас Григорович сказав моїм батькам ті слова, які для мене були найчудовішою мелодією глибоких почуттів. Він просив у батьків моєї руки. Я була щаслива, його ласкавий усміх тривожив душу, в моє серце вривався промінь його сонця, творчості, кохання, але. грізні очі матері наказували мені вийти з кімнати і я кинулася до дверей. (Виходить).

Учитель:

Шевченку не відмовили прямо. Але його більше не запрошували в дім, і сама дівчина уникала його. "СлучайновстретиляПиунову, - записує Шевченко у "Щоденнику", - уменяне хватило духу поклонитьсяей. А давнолиявиделвнейбудущуюжену свою, ангела-хранителясвоего, закоторуюготовбылположить душу свою?"

Наслання несподівано налинуло та зовсім уже несподівано розвіялося, як світанковий серпанок під дощем. Шевченко виїжджає до Петербурга. Наступної весни йому прийшла відмова.

Після розлуки Піуновавийшла заміж, грала на сцені, але не мала великого успіху в театральної публіки. Зникло сяйво генія, яке на якусь мить вихопило її постать із мороку повсякдення, й усталене життя повернулося на круги свої, на круги сірої одноманітності, монотонності, швидкоплинної дріб'язковості.

(Юнаки, по черзі піднімаючись з місця, читаютьнапам'ять).(брати Михайлови)

Як би з ким сісти хліба з'їсти,

Промовить слово, то воно б

Хоч і як-небудь на сім світі,

А все б таки якось жилось.

Та ба! Нема з ким. Світ широкий,

Людей чи мало на землі...

А доведеться одиноким

В холодній хаті кривобокій

Або під тином простягтись.

Ні, треба одружитись

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині.

Пшениця, жито

Вій у мене тут - у серці...

Учитель: О, як він хотів раю! До останньої миті свого непростого життя шукав той рай і хотів, але... Рай так йому і не трапився. І на все життя залишилися лише оскомина і гіркота, і вічне запитання: "Хоч, небоже, раю? Він у мене тут...". "Але в тім і є сенс життя, що між хотінням і раєм часом постають невидимі мури - які ні проломити, ані облогою здобути, ані перестрибнути-перелетіти їх, ані обійти, ані конем об'їхати", - відзначає Валентин Чемерис у своїй повісті-феєрії "Я любила Шевченка".

ЛикераПолусмаковабула і гарна, і ніби ж розумна (вміла читати, писати). Ледарство, неохайність, корисливість Шевченкової обраниці Тарас Григорович сприйме за селянську простоту, жвавість і дотепність. Він впевнений, що провиною всьому оте прокляте кріпацтво. Воля і достаток змінятьЛикеруна краще! Починається останній самообман у житті поета. Та не судилося...

14 вересня 1860 р., в день розриву зЛикерою, Шевченко напише вірш (правда, з присвятою Н. Я. Макарову, "Напамять14сентября"), у якому йтиметься про його нещасливе сватання доЛикери.

Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розстилався

Та недосвіт перед світом

В садочок укрався.

Потоптав веселі квіти,

Побив... Поморозив...

Шкода того барвіночка

Йнедосвіташкода.

(Коментарі учнів: під "недосвітом", що "потоптав веселі квіти", тут розумієтьсяЛикера, котра обдурила Шевченка, і, власне, зрадила, і просто образила).

Учитель: Через тринадцять днів буде написано поезію, позначеною літерою. Перша поезія - '"Ликері", тепер тільки "Л". Натяк прозорий. Та поет уже не бажає, аби ця зрадниця приходила до нього навіть у сни. Більше того, він, її, здається, остерігається.

Учитель (читає поезію напам'ять):

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочокнасаджу.

Посиджу я і походжу

В своїй маленькій благодаті.

Та водині-самотині

В садочку буду спочивати

Присняться діточки мені,

Веселаяприсниться мати,

Давнє-колишній та ясний

Присниться сон мені... І ти!..

Ні, я не буду спочивати,

Бо й ти приснишся. І в малий

Райочокмій спідтиха-тиха

Підкрадешся, наробиш лиха...

Запалиш рай мійсамотний.

Через 44 роки по смерті Шевченка, у Канів на Чернечу гору, до могили поета прибудеЛикера(вжеЛикера Іванівна, 65 років) і в книзі записів, що лежатиме в хаті біля могили її колишнього нареченого, тремтячою рукою, плачучи, ковтаючи сльози, напише: "13 травня 1905 року приїхала твояЛикера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюсь".

"Твоя люба, мій друже..." -Ликерапам'ятала, як Шевченко їй сорок чотири роки тому писав: "Моя ти любо, мій ти друже..."

(Звучить мелодія пісні "Зоре моявечірняя,).

Учитель (на фоні наростаючої, життєстверджуючої музики):

Поета не стало. Згасла свічка його життя. Але залишилось слово, яке не мас обмежень у просторі, бо воно злітає все вище і вище, до верховин духу генія, де немає розбитих мрій, надій, розчарувань.

5 СТОРІНКА ЖУРНАЛУ

"Пісні, складені на слова Т.Г. Шевченка".

Вчитель.На слова Шевченка складено багато пісень – Ліричні пісні ми можемо співати вдома, на вулиці, але є три пісні святі, які стали символами пам'яті про Шевченка: "Реве та стогне Дніпр широкий", "Думи мої, думи мої", "Заповіт". Ці пісні для нас святі. Коли їх починають співати, всі люди встають, припиняють розмови, урочисто підспівують.

Слухання запису пісеньна слова Т.Шевченка "По діброві вітер виє","Сонце заходить".

Звучить пісня "Зацвіла в долині" у виконанні Анастасії Сторожук.

6 СТОРІНКА ЖУРНАЛУ

"Мине забудемтебе, Тарасе".

Учитель.Остап Вишня так сказав про Шевченка: "Т.Г. Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілий народ, цілу націю, що це – бідність? Ні, це якраз велике багатство нашого народу, коли одна людина підставляє свої могутні плечі за цілий народ!". І за це їм довічна слава. Народ таких письменників не забуває.

1 учень.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля,

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

2 учень.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

3 учень.

Живи, поете, в бронзі і в граніті, –

Живи, поете, в пам'яті людській,

Живи в піснях, живи у "Заповіті",

У слові праведнім, у славі віковій!

4 учень.

І кожен раз, в весняний час,

Всі українські діти

Згадують: нас любив Тарас!

Йому дарують квіти.

Звучить пісня "Заповіт" на слова Т.Шевченка, музика М. Лисенка.