Історія місцевості, де розташована школа-інтернат

Дослідницька робота гуртка «Музейна справа» (керівник гуртка Аксельруд Рита Борисівна), 2015 рік

1. Частина Кароліно-Бугазу на північ від яру до 1920 року мала назву хутір Терновий (Терноватка, Терновка, хутір Інгістова). На «Військово-топографічній карті Європейської Росії», виданій у 1917 році, зазначені хутори Терновий, Бугаз і Кароліна.

Хутір Терновий був заснований у першій половині 19-го століття і належав родині Інгістових. Першим його власником була сестра Кароля Мархоцького Емілія Інгістова. Родина Інгістових жила у великому цегляному будинку над яром. Перед будинком з південної сторони був сад і палісадник з кущами, квітами, круглим фонтаном. Тут росли в’язи, високі тополі. Будинок цей зберігся до наших днів. Його не раз перебудовували і ремонтували. З південної сторони тут була велика відкрита веранда з двома східцями, що вели в абрикосовий сад і на спуск до моря. Море було видно з веранди та східних вікон. Такий самий цегляний будинок стояв праворуч від головного входу. Там жили слуги. Перед цим будинком були цегляні погреби та інші підсобні споруди.

2. У 1892 році господарем хутору Тернового був чоловік Клавдії Миколаївни Інгістової на прізвище Медзиховський. Він жив у головному будинку, а у другому будинку жили родини 6 його робітників, привезені з інших губерній.

У 1897 році хутір Терновий був викуплений поміщиком Костянтином Олександровичем Шедевером, якому належали і хутори на північ від Тернового. Шедевер був останнім власником хутора Тернового до революції 1917 року. Відомо з розповідей людей, що він був дуже хазяйновитий, сам працював у кузні, а до своїх найманих робітників ставився зверхньо, бувало, затримував виплату заробітної платні. Роки його життя та подальша доля невідомі.

3. У автобіографічній повісті Валентина Петровича Катаєва «Белеет парус одинокий» перші декілька глав присвячені Кароліно-Бугазу. Ми вважаємо, що саме на хуторі Терновий була панська економія, яскраво описана Катаєвим. Влітку 1905 року тут відпочивали дачники, які наймали кімнати у пана Шедевера. Навпроти панського будинку був великий дерев’яний каретний сарай, який зберігся до 70-х років 20-го століття. У повісті головний герой, восьмирічний хлопчик Петя Бачей згадує свято в абрикосовому саду, чаювання на веранді. Поетично описані морські краєвиди, високий обрив, з якого хлопчик з’їжджає на піщаний берег. Далі згадуються коні, яких вивели з конюшні і запрягли у диліжанс, щоб відвезти родину Петі Бачея на пристань. Вже звідти пароплав «Тургенєв» віз дачників до Одеси. Залізниці тоді ще не було. Її збудували у 1916 році.

4. На території дворянського господарства були ще два цегляних будинки, які були зруйновані під час громадянської війни, та кілька землянок, в яких жили батраки – наймані робітники. Деякі землянки збереглися до наших днів. У 1914 році, коли почалася перша світова війна, в центрі садиби збудували велику комору для зберігання зерна. Садиба вздовж дороги була обсаджена акаціями. Навпроти, через дорогу, був корівник, свинарник, великий гарман, силосні ями. На місці сучасного навчального корпусу був великий сад, в якому росли яблуневі та сливові дерева. На місці сучасного стадіону і саду тисячоліття була кузня, майстерні, господарчий двір, де зберігалися плуги, борони та інший сільськогосподарський реманент.

5.У жовтні 1920 року всю панську землю радянська влада передала селянам. Було створено комуну «Новий шлях». В державних архівах зберігається державний акт передачі земель і план «Бывшего нетрудового хозяйства Святослава Ингистова при хуторе Каролино-Бугаз». Ім’я Святослава Інгістова тут зазначене помилково. Святослав Інгістов народився у 1898 році, коли хутір Терновий вже належав пану Костянтину Шедеверу.

6. В землянках жили родини Прокопенків, Кузаконів, Анісимових. В одному з цегляних будинків зробили хату-читальню, а в другому – їдальню для голодуючих дітей від американської місії АРА.

У 1924 році хутір відійшов під Дім Юнацтва, директором якого був М.О. Шведюк.

За часів непу (Нова економічна політика) ту була створена агрошкола Тернова балка. У 1933 році агрошколі було передано 815 гектарів землі, а у 1934 році назва Тернова балка була замінена на господарство імені 17-річчя Міжнародного юнацького руху (МЮД). Це господарство було підпорядковане Одеському садово-виноградному тресту. Працівники МЮДу обробляли поля і виноградники, насадили і доглядали великий грушевий сад. Воду качали з артезіанської свердловини. Про це згадує у своїх спогадах Марія Григорівна Сапьолкіна. Перед Великою Вітчизняною війною тут був радгосп. Про це згадує місцевий житель Салій Дмитро Денисович 1936 року народження. Радгосп припинив своє існування на початку 50-х років.

7. Коли у 1962 році почалося будівництво санаторної школи-інтернату, на цій території залишилося лише два цегляних будинки, два дерев’яних сараї та два погреби, довгий будинок без фундаменту з високим дахом, де на горищі сушили сіно, а в окремих маленьких квартирах жили будівельники. Ще залишився грушевий сад і акації вздовж дороги. Одночасно з будівництвом школи-інтернату почалося будівництво житла для вчителів та вихователів, а також були побудовані приміщення для пральні, котельні насосної станції, дизельної електростанції та складів. У 70-ті роки було закінчене будівництво двоповерхового будинку для вчителів на 8 квартир. У 80-ті роки 20-го століття старий цегляний будинок, в якому жили техпрацівники школи-інтернату, згорів і був розібраний. На місці колишніх силосних ям та грушевого саду збудували будинки для вчителів.