Мова - коштовний скарб народу
Виховну годину підготувала й провела класний керівник 5 класу Незгода Н.А.
Мета: виховувати любов до рідного слова,вчити бачити красу рідної мови, познайомити з найголовнішими етапами розвитку рідної мови, розвивати виразність декламування поезії, збагачувати й активізувати словниковий запас учнів.
Х І Д З А Н Я Т Т Я
І. Вступне слово вчителя.
Першим до нас приходить слово. З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою. “Мама, тато, баба, льоля, киця, жижа”, - лепече дитина. Які дивні перші двохскладові слова! А потім знання з словесності поширюються. Дитина спинається на ноги, пізнає за день десятки нових слів, звучних та красивих: сонечко, світка, казка, пісня, хліб, сіль... З кожним словом світ ширшає, розкриває свої принадні обрії. Світ – мов казка. І пізнаємо ми його за допомогою слова...
Учень. Рідна мово, зелена діброво!
Чую пісню твою запашну.
Ти квітуєш пелюстками слова
У морозних димах полину.
Все бувало: несито і ласо
Двоголовий хижак позирав.
Кров’ю, мово, навік запеклася
Ти на гнівних устах Кобзаря.
Рідна мово, росту я крізь тебе,
Крізь родовища дум і краси
Я курганом стою серед степу
На кордоні сльози і роси.
Я прошитий травою густою,
Я промитий Дніпром до кісток.
Рідна мово, без тебе ніхто я,
Мов відірваний вітром листок.
Звучить пісня “Мова барвиста...”.
Вчитель. Сьогодні ми з вами здійснимо невелику мандрівку Країною рідної мови. Звернемося до витоків нашої мови, ви побачите скільки перешкод було на шляху її розвитку і звичайно ж поговоримо про культуру спілкування.
Учень. Мова наша, мова –
Мова кольорова,
В ній гроза травнева
Й тиша вечерова.
Мова наша, мова –
Літ минулих повість,
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість.
Я без тебе, мово,
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,
Без птахів діброва.
Як вогонь у серці,
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.
Вчитель. Звідки приходить наша мова? Чи однаковою вона була весь час? Це, напевно, кожного учня цікавить. То ж до вашої уваги історична довідка.
Українська мова походить від праслов’янської – спільної мови всіх слов’янських племен, що проіснувала до VІІ ст.
У розвитку української мови виділяють чотири періоди: протоукраїнський, староукраїнський, середньо український і новий, який почався у 19 ст. і триває до нашого часу.
Якою була протоукраїнська мова нам невідомо, бо не залишилося письмових пам’яток.
У княжу добу паралельно функціонували дві мови, які не дуже між собою відрізнялися, – жива розмовна староукраїнська мова і літературна, або церковнослав’янська, запозичена з Болгарії.
Татаро-монгольська навала на деякий час затримала культурний поступ (розвиток) України-Русі, але не перервала його. У 14 ст., коли Україна входила до складу Великого Литовського князівства починається середньо український етап у розвитку української мови, яка стає державною. У козацьку добу бурхливо розвиваються українська наука, шкільництво, література, книгодрукування. Літературна мова сягає найвищої точки розвитку. Продовжує формуватися жива розмовна мова нашого народу, якою твориться багатющий український фольклор.
На жаль, у 17-18 ст. Україна втрачає політичну незалежність, українська мова зазнає переслідувань з боку царського уряду.
Але в 1798 р., коли був найбільший культурний занепад, виходить “Енеїда” І.П.Котляревського, написана живою українською мовою. Починається новий етап у розвитку української літературної мови, науки і мистецтва. Та знову на її шляху безліч перепон.
Учень. О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.
О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
Вчитель. Так, нелегкий шлях пройшла українська мова. Тож згадаймо календар скорботних дат нашої рідної мови.
1720 р. – Петро І заборонив книгодрукування українською мовою;
1729 р. – переписуються з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження;
1763 р. – указ Катерини ІІ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії;
1769 р. – вилучаються українські букварі з усіх шкіл;
1775 р. – закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях;
1863 р. – Валуєвський циркуляр забороняє друкування книг українською мовою і український театр у Східній Україні;
1869 р. – закрито недільні й безплатні українські школи для дорослих;
1876 р. – Емський указ Олександра ІІ про заборону ввезення українських книг з-за кордону;
1888 р. – заборона вживати українську мову в офіційних установах і давати українські імена під час хрещення;
1895 р. – розпорядження про заборону друкувати українські книги для дітей.
Перелік дат можна ще продовжувати. Але наша мова вижила, збереглася багато в чому завдячуючи фольклору. Саме в казках, прислів’ях, легендах, думах жило слово, надихало людей до нових звитяг у боротьбі.
Учень. Ти постаєш в ясній обнові,
Як пісня, линеш, рідне слово,
Ти наше диво калинове,
Кохана материнська мово!
Несеш барвінь гарячу, яру
В небесну синь пташиним граєм
І, спивши там від сонця жару,
Зеленим дихаєш розмаєм.
Плекаймо в серці кожне гроно,
Прозоре диво калинове.
Хай квітне, пломенить червоно
В сім’ї великій, вольній, новій.
Вчитель. Давайте торкнемося до багатства рідної мови, до краси рідного слова і хай душі наші стануть добрішими, а мовлення – яскравішим, влучнішим.
Учень. Наші предки стріляли з лука,
Вміли точно влучати в ціль.
Тож і образ іде звідсіль:
Влучне слово в оздобі звука.
Процвітай, українська мово,
Заохочуй красою нас:
Що багатший твій слів запас, -
Легше вибрати влучне слово.
Вчитель. Давайте пригадаємо приказки і прислів’я, у яких лаконічно узагальнюються народні погляди на культуру мовлення.
- Що маєш казати – наперед обміркуй.
- Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.
- Умій вчасно сказати і вчасно замовкнути.
- Умієш говорити – умій слухати.
- Краще мовчати, аніж брехати.
- Дав слово – дотримай його.
- Слово – не горобець, вилетить – не впіймаєш.
- Шабля ранить голову, а слово – душу.
- Від теплого слова і крига скресне.
- Гостре словечко коле сердечко.
- Слово – не стріла, а ранить глибше.
- Вода все сполоще, а злого слова – ні.
- Не говори, що знаєш, а знай, що говориш.
- Довгим язиком тільки полумиски лизати.
- Що вимовиш язиком, то не витягнеш і волом.
- Дурний язик голові не приятель.
Вчитель. Говорячи про багатство рідної мови не можна не згадати про мовний етикет, особливо про звертання до старших. Прислухайтесь до пісні, а хто знає, то й допоможіть солістам її заспівати. А пісня так і називається “Прекрасні звертання”.
(Звучить пісня “Прекрасні звертання”).
Учитель. Лексичним розмаїттям рідної мови не можна не захоплюватися. За допомогою слова можна передати найтонші порухи душі.
Учень. Ой, яка чудова українська мова!
Де береться все це, звідкіля і як?
Є в ній ліс – лісок – лісочок,
Пуща, гай, діброва
Бір, перелісок, чорноліс
Є іще й байрак.
І така ж розкішна і гнучка, як мрія,
Можна звідкіля і звідки,
Можна і звідкіль,
Є у ній хурделиця, віхола, завія,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль...
Та не в тому справа, що така багата,
Помагало слово нам у боротьбі,
Кликало на битву проти супостата...
То звучало сміхом на полях плаката...
І за все це, мово, дякуєм тобі.
Вчитель. Та чи кожен із нас послуговується лексичним розмаїттям мови? Мабуть, ні. І дуже прикро, що дехто вживає зайві слова, які часто повторюються і аж ніяк не прикрашають нашого мовлення.
Учень. Федько, розумна голова,
А робить все недбало.
Крізь зуби цідить він слова,
Говорить як попало
Як тільки двоє-троє слів –
Одразу: значить, значить.
І вже не раз таке він плів,
Що важко розтлумачить.
Вже стільки з ним було розмов –
Старання друзів марні.
Федько вживає знов і знов
Слова паразитарні.
Раз на запитання просте –
Що значить слово “значить”? –
Сказав: це, значить, значить те,
Що слово значить – значить.
Посмішив він своїх дружків
(ой Федя бідолашний)!
Сміявся з ними й брат Федьків,
Армієць учорашній.
Хоч трохи й сором за Федька,
Та як з халепи вийти?
Заводить мову здалека:
- І хлопець не дурний ти.
Та ба! Вчепивсь в одне слівце –
Не контролюєш мови.
А що по суті значить це?
- Лінивство розумове!
Вчитель. Знати мову – це не просто знати правила, а ще й бути уважним, дотепним, спостережливим.
Я пропоную вашій увазі мовні загадки-жарти.
- Від яких двох букв стає жарко, гаряче (пече).
- За який приголосний звук треба сховати інший приголосний, щоб вистрелили разом кілька гармат (залп).
- Який синонім прислівника тепер не змінює свого значення, коли його прочитати справа наліво? (зараз)
- Що знаходиться всередині школи? ( о )
- Що стоїть між підлогою і стелею? ( і )
- Чим закінчується і зима, і весна? ( а )
- Як написати слово робота п’ятьма літерами? А чотирма? (праця, труд)
- Що треба зробити, щоб майка злетіла (м – ч)
Вчитель. А ще дуже важливо правильно вміти наголошувати слова. Послухайте загадки.
Слово – це старовинна будова
З гострячками мурованих веж
Щойно зміниш ти наголос слова –
Цим одразу будову замкнеш
(замок – замок)
Вгадайте словечко – ми будемо раді:
Два склади (подумайте, майте терпіння).
Як наголос зробиш на першому складі,
То буде синонім до слова насіння.
Умова не стане для вас на заваді,
Бо в значенні зміна можлива одна:
Як наголос зробиш на другому складі,
То буде синонім до слова родина.
(сім’я – сім’я)
Учень. Все в тобі з’єдналося, злилося –
Як і поміститися в одній! –
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.
Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину
І тобі рости й не в’януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі – великого народу
Ніжна і замріяна душа.
Вчитель. Зараз українська мова є державною, має всі можливості для свого розвитку на офіційному рівні. Про це записано в Конституції України (зачитати статтю).
Та ви знаєте, що мова живе в устах народу. А народ – це всі ми, українці. І від того, як ми знатимемо мову залежить її розвиток. Бо ж поки живе мова – поки живе народ, доки живе народ – доти й мова живе. Народ і мова невіддільні. І за кордоном українці, які постійно живуть в інших країнах теж послугуються українською мовою в усній і писемній формах. Нею спілкуються у США, Канаді, Великій Британії, Бразилії, Аргентині, Австрії, Австралії, Польщі, Литві, Латвії та багатьох інших країнах. То ж бачимо, що навіть за кордоном люди пам’ятають про свою національність, гордяться рідною мовою, вивчають її.
Учень. Буду я навчатись мови золотої...
У трави-веснянки, у гори крутої
В потічка веселого, що постане річкою,
В камінця зеленого, що зросте смерічкою
Буду я навчатись мови-блискавиці
В клекотінні гарячім кованої криці,
В кореневищі пружному ниви колоскової,
В леготі шовковому пісні колискової.
Щоб людському щастю дбанок свій надбати
Щоб раділа з мене Україна-мати.
От і закінчилася наша невелика мандрівка Країною рідної мови. У кожної мови, як і в кожного народу є минуле, сучасне і майбутнє. Минуле, як ви побачили, часто було сумним для української мови. А яким буде майбутнє залежить від кожного з вас. Тож будьте вдячними синами свого народу, любіть і вивчайте мову.
(Учні виконують пісню “Любіть рідну мову”).
Коментарi